Мандрівки озерами Аршиці.

 

Мандрівки озерами Аршиці. Гори мої, гори...      Тільки наодинці з природою можна     почути шепіт власних думок,     які в місті глушить гамір цивілізації.    Були часи, коли горами ходилося з 2-х кілометрівкою і "колобком", в гумаках і куфайці, а на австрійську 75-тку, фотокопію якої показував під Яйком турист зі Львова, дивився як на чудо. Отоді, давно, почув я від жителя Мислівки, що під Аршицею (так в нас називають і найвищу вершину хребта – Горган Ілемський) є озеро. Ходив тоді здебільшого навмання, по малоінформативних мапах, озеро не зустрічав і з часом подумав, що то мова йшла про Росохан, на якому, до речі, тоді також ще не був...   Все таки інформаційний прорив це непогано – генштабівські кілометрівки вже не пруть, в ходу 50-тки, 25-тки, WIGовки, Google Earth, як новий погляд на рідні гори. Тепер крім "польових" робіт в мене з'явились і так звані камеральні роботи. Віртуально мандрую по мапах і супутникових фотографіях горами, вживаюсь в них, а потім переношу все на натуру. І чим більше зіставляєш вже відомі тобі об’єкти з їх зображенням в Гугл Ез , то краще починаєш розрізняти все нові і нові стежки-дороги – фото неначе розкривається перед тобою. В значній мірі завдяки супутниковим фото, поєднаними з WIGовкою, я знайшов для себе частину райштоків, полянок та озер, ну і звичайно ж, допомагає звичка ходити "своїми" стежками – без цього ніяк.                                               Озеро Росохан. Вид на хребет. Аршиця в сторону Верх Слобушниці. Грофецький став, 2005 рік  Відправляючись перший раз на озеро Росохан, відійшов від принципу детального вивчення маршруту – довірився маркуванню. Доїхав мотоциклом десь 11 км від Осмолоди за чорними мітками маркування, вверх по ріці Мшана. Скоренько подався за тими ж мітками лісом, як раптом маркування закінчилося в свіжому завалі. Мотав я там кола кілька годин – так нічого і не знайшов. Пізніше виявилося, що анонсоване маркування було незакінчене. Ну що ж, знання - сила, добрий дістав урок.   Наступного разу ретельно підготувався, надрукував кілька супутникових фото підходів до озера і в дорогу... На цей раз все виявилося набагато простіше – маркування вже вело прямо до озера. Підходячи до озера, побачив на сніжнику недавні сліди ведмедя – чужі тут не ходять.   Озеро красиве, знаходиться на висоті 1128 м (тут і далі дані про висоти розташування озер взято з Google Earth), на підході встановлена інформаційна таблиця. Озеро продовгувате, по візуальних прикидках розміри 60 на 20 метрів, глибина близько 2-3 м, дно кам’янисте, живиться джерелами, витоку немає. Точні дані озера Росохан можна знайти в численних інформаційних матеріалах.   Після фотосесії і купання сходив на вершину 1551 м між Верх-Нивкою і Верх-Менчеликом, чудові краєвиди відкриваються з центральної частини хребта Аршиця. Піднімаючись на хребет, не зрадив своїй звичці і відхилився від маркованого маршруту вліво – натрапив на цікаву вузьку кам’яну гряду, з майже прямовисними схилами. Спускаючись з хребта назад до озера також відхилився від маркування, заглянувши на дуже сипучі цекоти під Верх-Менчеликом, орієнтувався по супутникових фото. Таке враження, що там сотні років ніхто не ходив. До речі, піднімаючись від озера на хребет, перетинаєш старий райшток, який траверзує південний схил Аршиці, ним також цікаво пройтись.   Говорячи про озеро Росохан слід згадати і про Грофецький став, який деколи плутають з Росоханом. Якось спеціально, з сідла між Конем Грофецьким і Грофою, скидали висоту, щоб глянути на це озеро. Озеро знаходиться на висоті 1107 м, округле, діаметром западини до 70 м, мілке, заболочене, сильно заростає. Можливо груженому скидати висоту заради цього озера і не обов’язково, на нього доцільно заглянути піднімаючись з Молодої на Грофу.                                  Райштоки та озеро Забуте.   Озеро Забуте. Райшток не позначений на карті Відвідавши озеро Росохан ще більше зацікавився околицями Аршиці – розгледів в Гугл Ез більшість позначених на WІGовці райштоків і взявся досліджувати їх навколо Горгана Ілемського.   Яке це чудове відчуття відкривати для себе давні, добре збережені райштоки - польські, а може ще й австрійські, коли не попадаються на очі ні фантики, ні пляшки, ні фарбовані смереки. Знайшлося все позначене на польській мапі – стежки, фундамент мисливського будиночка, джерела, все, що збереглося в пралісі і не знищено сучасними вирубками. Неподалік знайденого фундаменту, під Горганом Ілемським, є дві дуже красиві горизонтальні полички-галявинки, на одній з яких росте прадавня, велика смерека, на відстані п’яти хвилин ходу від неї знаходиться джерело. Напевно тому, що на галявини приходить звірина, поруч і був збудований будиночок. До речі, хребет Яйка Ілемського також оповитий сіткою гарних райштоків, які мало хто бачить, більшість прокладає свої маршрути хребтами Аршиці та Яйка. Цікаво, що під Горганом Ілемським з південного боку йде два паралельні райштоки на невеликій відстані по висоті. Обидві стежки з’єднують Німецьку полонинку з полониною Мшана. Верхній райшток добре зберігся тільки на траверзі вершини, а нижній має виходи в долину Правича, і ближче до Мшани перерізаний вирубкою. Далі райшток, прикрашений синім і чорним маркуванням, проходить попри полонину, завертає на північний схил Яйка Ілемського, траверзує його і губиться у вирубці. Досліджував також райштоки з північного боку Аршиці – верхній райшток зсовується під впливом снігів на дуже стрімкому схилі і заростає жерепом, розвідка нижньої стежки ще попереду. Чув від місцевого жителя цікаву історію, що в 1951 році радянські війська бомбили вершину Горгана Ілемського напалмом, борючись з повстанцями. І дійсно, порівняно з іншими верхами Аршиці ця вершина відносно лиса, жереп на ній низький. Досить часто, впродовж років, буваючи на Горгані Ілемькому спостерігаю як швидко вершина заростає жерепом, а тому можна припустити, що раніше його там було геть мало – вигорів.   Отак от захоплюючись красотами незайманих галявин та давніх райштоків, де зустрічаються олені, білки, лисиці та глухарі, одного разу - в травні минулого року, натрапив на справжнє диво...   В одному фантастичному оповіданні перед персонажем виникали наяву його матеріалізовані фантазії. Так і переді мною виникло в лісовій глушині смарагдове озеро. Величні смереки обступили його, ніби виходячи з водяної гладі, з одного боку є горизонтальна поличка – гарне місце для відпочинку, а з протилежного, стрімкішого боку збереглася частина райштоку. Ну що казати – захоплення, радість..., можливо кілька фотографій передадуть крихту відчуттів, що виникали в той момент.   Озеро подовгувате в напрямку схилу, розташоване на висоті 1154 м, розмірами близько 30 на 10 метрів, глибиною 1,5 м, не пересихає, дно мулисте від віковічних наносів. Живиться озеро потічком, витоку немає – фільтрується через ґрунт, в нижньому кінці берег завалений поваленими смереками. Навколо озера чисто, сміття і кострищ немає. Щоб не чіпати озеро, на майбутнє, місце для відпочинку краще розташувати на поличці-галявинці біля іншого потічка – від верхнього кінця озера вправо 30 м, під кутом 45 градусів до підйому.   Через кілька тижнів, прихопивши деякий інструмент, знову прийшов на озеро, вже з Василем, і трохи почистили озеро та береги від попадавших стовбурів та гілля – звичайно без фанатизму, з чуттям. Тепер навідуюсь до озера як до святині.   Знайомий з Мислівки підтвердив, що знає про це озеро, а на запитання – як називається озеро, відповів – Ніяк, озеро та й все. Називаю для себе озеро - Забуте, на згадку про почуту колись розповідь про гірське озеро.                                          Озеро Лужки.   Інформація про існування цього озера траплялася мені раніше, хоча і не вживалася назва ЛУжки, це єдине з озер Аршиці позначене на карті(WIG) та чомусь маловідоме, на кілометрівці генштабу озеро не позначено, а місцевість підписана як Лужак.   Вирушив на розвідку цього озера 1 травня 2009 р., схема розвідки така як завжди – 25 тка, WIGовка, фото з Гугла (ну дуже пригодилося), на мотоцикл і в дорогу. Минаю Осмолоду, направо вздовж ріки Молода, попри скит святого апостола Андрея Первозванного і залишаю мотоцикл в молодих ялинках, на симпатичній дорозі (дорога тупікова), яка йде вправо на 4-му кілометрі від Осмолоди. Один нюанс – початок маршруту на гуглівському фото деталізований слабо, 25-тка – чорно-біла копія. Тут я і промахнувся, недогледів точку старту, пішов догори потоком який розташований на 700 м вище, по "центральній" дорозі, від потрібного мені місця. Бадьоро пру догори, минаючи вирубки та лісові дороги, з орієнтирів тільки потічок (не той потічок), навколишніх верхів не видно за густим лісом та низькою хмарністю. Незабаром "орієнтир" скінчився характерним трикутником (так на сідлах і під вершинами починаються потоки з маленьких струмків, що сходяться в формі трикутника) - вперся в гору. Неправильно відштовхнувшись від початкової точки і, відповідно, неправильно визначивши своє теперішнє місцезнаходження, продовжую робити помилки – замість того, щоб піти вправо, до близького озера, деруся лівіше, ще більше віддаляючись від нього. Траверзуючи схил потрапляю в вузький звір з сухим руслом, лізу каменюками догори і знову потрапляю в тупиковий трикутник. Починаючи похід жалкував, що ніхто з моїх не зміг зі мною піти, тепер же думаю – добре, що сам, мої помилки це тільки мої помилки, хоча, з іншого боку, трохи лячно - згинеш тут, то знайдуть не скоро. По часу і нюхом чую, що піднявся десь на 1300 м, що явно вище озера. Нарешті в пригоді стає фото з Гугл Ез, ця частина добре деталізована. Ідентифікую продовгуватий лисий зворик, до якого дійшов, як плямку на фото, зрозумів де знаходжуся – озеро в паралельному зворі, праворуч. Перевалюю через відріг і спускаюсь до озера, це вже точно йду правильно – пізнаю клапті кам’яних полів на фото. І тут отримую маленький бонус за свої блукання – натрапляю на класичний Аршицький райшток, що серпантином йде вниз до озера, ще й прочищений. Від серпантину відгалужується гілка райштоку на хребет Аршиці – це вже розпізнаю по 25-тці, починаю розрізняти тонесенький пунктир цієї стежки на фото.   А от і ОЗЕРО!!! Відчуття як в дитини, що під'їжджає вперше до моря і побачила його клаптик – Море, море! А тут озеро, красиве, розлоге, спокійне. Що писати – краплина красот на фото. Своєю первісністю це озеро вражає може й більше за Росохан – слідів людської діяльності не видно, райшток же набув благородної старовини.   Озеро розташоване на висоті 1060 м, розмірами, візуально, 50 на 25 метрів, майже прямокутне, неглибоке, дно кам’янисте, не пересихає, живиться сильним потічком який в гирлі роздвоюється, стоку немає – фільтрується. Лівий і правий береги в міру стрімкі, зарослі смереками, вгорі і внизу озера є рівні площадки. До речі, на WIGовці позначений мисливський будиночок – нижче озера знайшов кусок чугунини від печі. Біля озера кострищ не зустрів, з сміття знайшов кілька пляшок, взагалі чисто.   Фотосесія, перекус, прощаюсь з озером і злітаю звориком вниз, в світ тракторних доріг і хаосу вирубок. Тільки-но вийшов на дорогу, як над'їхали бусом відпочиваючі з Калуша, підвезли мене ті злощасні 700 м до мотоцикла. Ну зблудив трохи, не шкодую, адже знайшов прекрасний райшток, який, судячи по карті, траверзує хребет до Осмолоди і попри озеро Росохан, та має вихід на хребет Аршиця. Правда в деяких місцях цей райшток може бути знищений вирубками.   Через озеро Лужки, по-моєму, досить зручний маршрут на хребет Аршиця: Осмолода – скит – зупинка на озері Лужки – підйом райштоком на хребет. Зверніть увагу, що на WIGовці відгалуження райштоку на хребет Аршиці нема, він є на 25-тці, ці дві карти треба поєднати.   До озер Аршиці можна віднести також невеличке озерце біля скиту ( на генштабі - Лужак), в долині ріки Молода. Десь на 3-му кілометрі дороги від Осмолоди ліворуч є вказівник. Був там, коли ще стояв лишень маленький будиночок монаха, поруч джерело, потічок і озерце – ідилія, дійсно святе місце. Тепер, по-моєму, розмах будови і господарки випирає з гармонії природи, можливо як все облаштують то...                                           Озеро Убите.   Бус, що підвіз мене сховався за поворотом, а я, осідлавши мотоцикл, поспішаю далі, на Дальну Мшану, потрібно перевірити ще одну плямку на гуглівському фото. Зупиняюсь навпроти зворика, що передує звору до озера Росохан, хвилин п'ятнадцять "прив'язуюсь" до місцевості, звіряючись з супутниковим фото. Так, це тут, погнав догори, перебрав на Лужках кілька годин, тепер треба поспішати. Добре, що, судячи по карті, потік без відгалужень і озеро має бути близько – десь 1,5 км від дороги.   Навколо жахливі вирубки, дорогою тече чорна вода, супроводжує сморід каналізації – гниють, перемішані з ґрунтом, хвоя й кора. Йду вгору дорогою, якої ще немає на гуглівському фото (2004 р.), паралельно потрібному мені потоку. Піднімаюсь на рівну поличку – десь тут має бути озеро, ось-ось воно блисне. Та що це?! Переді мною невеличке болітце поросле хвощем, сухе русло в нього "впадає" і таке ж сухе "витікає". На зображенні з супутника, станом на 4 травня 2004 р., тут синіє озерце, що ж сталося? Піднімаюсь сухим руслом 30 м вгору. Виявляється лісоруби проклали дорогу для трелювання, роздираючи ліс по живому, перегородили цією дорогою потічок, що живив озерце і тепер вода тече прямо по дорозі в інший зворик. Це вбивство, тільки такі виникають асоціації – тисячі років жило це озерце, а прийшли люди, ніби й свої люди, не якісь чужинці-загарбники і знищили це творіння Боже.   Озерце розташоване на висоті 1074 м, було невелике, десь 20 на 10 метрів, глибиною (було) до метра, рівень води, в результаті завалу потічка, впав десь на 30-40 см, озерце помирає.   Вниз пішов вздовж колишнього витоку з озера, йшов по гарній, давній, широкій просіці – хтось же підтримував її в порядку, тепер це дорога в нікуди, до озера якого не стало – Убитого.                            Озеро Аршиця та райштоки.   Це окрема історія, озеро, про яке розповім, було наступним, яке вдалося відшукати після Забутого.   Зимою, розглядаючи в Гугл Ез ниточки райштоків, помітив темно-синю плямку можливого озера. Плямку можна було трактувати неоднозначно, ніяких відомостей про озеро в тому районі не мав, але фантазія вже малювала гірське "око" і навіть привиджувались попадавші в озеро стовбури. Зима…, тепер озеро – яма зі снігом, не можу дочекатися весни.   22 квітня 2009 р, "заправлены в планшеты космические карты…" – набір супутникових фото району пошуку в різних ракурсах і комплект топографічних карт. Доїхав мотоциклом до другої труби в Правичі (9 км від Мислівки), зараз там стоїть вагончик лісорубів – зелена будка від ГАЗ-66, на колесах. Далі курс на полонину Мшана, маршрут знайомий, вискакую на райшток під Мшаною – в очах рябить від вказівників Горган-Яйко, та мені не туди. Перевалюю сідло і вже йду відносно дикою долиною ріки Мшана. В верхів’ях Мшани дійсно дуже багато мохів, є невелике болітце, тепер розумію чому така назва – Мшана. В Правичі снігу попри дорогу вже не було, а тут частенько перебираюсь через снігові клапті. Спускаючись вздовж ріки, рахую впадаючі зліва потоки – перший, другий, третій, а ось і четвертий, той, що мені потрібен. Четвертий то він може і четвертий, але не можу впізнати місцевість. На фото зображено місцевість станом на травень 2004 р., за ці роки навкруги все так вирубали-винищили, що годі впізнати. До вирубок прив’язуватися марна справа – купа нових доріг, вирішив зорієнтуватися по вигину ріки Мшана – може хоч ріка вціліла. Більше півгодини бродив, схилившись над картою і фото, ніби воно – йду вгору, то дорогою, то потоком.   Через годину ходу русло позбувається цивілізаційних впливів, зате появляється багато снігу. Найгірше це раптові провали до "упора", чого доброго можна законсервуватися тут самому до літа. Русло роздвоюється, посередині характерний горбик перед площадкою – йду вже по ньому, гребуся снігами, вилажу на рівну площадку – Є!!!   Оточене старими смереками озеро ще спить під шаром, навіть не льоду, а товстого пласту рихлого снігу – лижна палка занурювалася в нього як в манну кашу. З верхнього боку озера виблискує клаптик чистої води, видно кам’янисте дно, як на Росохані. Озеро подовгасте, максимальні розміри близько 50 на 20 метри. Живиться озеро джерелами, одне видно вгорі під берегом, з озера витікає струмочок, який утворює своєрідну прихожу – малесеньке мілке озерце. Ну що ж, озеро, до побачення, почекаємо поки зійде сніг, повернуся...   Не зустрічав раніше ніяких відомостей про існування озера і його назву, хіба хто може надати таку інформацію. Озеро лежить на висоті 1297 м, це найвище розташування озера на хребті Аршиця , тому й називаю його для себе – озеро Аршиця.   І от настав той день і час, 19 травня, нарешті поїхав знову до озера, до Аршиці. О сьомій ранку мотоцикл в корчі і вже відомим маршрутом, через чотири години, підходжу до мети. Єдине, що непокоїть та неприємно вражає своїм нищівним хаосом, це обширні вирубки і сам процес варварської лісозаготівлі.   Підходжу до озера з цікавістю роздивляючись все, що раніше було сховано під снігом. За сотню метрів до озера на схилі зворика б’є сильне джерело, водоспадиком спускаючись по казкових мохах, це підземний витік озера. Поруч є сухе, "аварійне" русло куди стікає вода з озера при переповненні. Маленьке озерце-прихожа хоч і обміліло та не пересохло, хоча давненько не було дощів, а сніги вже зійшли. Рівень в самому озері впав не дуже. Кілька стовбурів, напевно дуже давно, впали у воду, саме їх видно на супутниковому фото. На цьому ж фото колір озера синій, а зблизька поверхня смарагдова, це в прозорій воді віддзеркалюються могутні смереки. Глибину озера з кришталевою водою візуально визначити важко – коли купався то в п’яти метрах від берега накривало з головою, то ж в центрі, а дно конусоподібне, глибина сягає близько 3-х метрів. Кілька разів обходив озеро, вивчаючи береги і фотографуючи – озеро гарне з кожного ракурсу. Здається, що така краса можлива тільки в фільмах про чарівників, тролів і в снах... Десь навколо ходили грози, а біля озера затишно, коли тихенько сидів під смереками то над озером перелетів глухар.   Перекусив, перечекав невеликий дощик і подався вгору, під вершину 1551,6 м між Верх-Менчелином та Верх-Слобушницею, досліджувати проходи в жерепі. Піднімаючись, десь через двадцять метрів по висоті, натрапив на красиве плесо джерела (3 на 1,3 м). Якось, мандруючи Аршицею, саме на Верх-Менчелині, під вечір, без води, вперлися в непролазний жереп. Нічого не змінилося, хіба що жереп підріс, та якісь, так би мовити, туристи залишили після себе купку тряпочок, упаковок від пластиру, та навіщось напиляли живих яличок на дрова – є ж сухі. Раніше вважав, що туристи-сміттярі Аршицею не ходять. Можливо, судячи з розташування стоянки в незручному місці, то була аварійна зупинка.   Полазив туди-сюди, натяку на стежку нема - такі прості на фотознімках проходи насправді складніші. Шоста година вечора, пора вже в зворотну дорогу, та й дощик знову покропив трохи. Закосом спускаюсь схилом відрогу, хребтом я вже йшов минулого разу. Шкода залишати верхи, розсипи цекотів - механічно спускаюсь, розмірковуючи про своє... Раптом, що це? Стежка? Яка там стежка – повноцінний, типовий, райшток траверзує схил! Кидаюсь до своїх мап, WIGовка – пусто, 25-тка – також нічого не позначено. Сумніваюсь, що за пізніх совітів робили мисливські райштоки, відать топографи полінувались лазити дебрями, а тим більше в ті часи...   Вже не йду в напрямку, яким збирався повертатись, йду в протилежний бік досліджувати траверс, і не даремно, незабаром райшток , перетнувши потічок, завернув на паралельний відріг. Вирішив повертатись додому райштоком, можливо і довше, але потрібно побачити точку виходу стежки на сідлі Горган-Яйко (Ілемські). Це фантастика, райшток чудовий, проходимий, лишень декілька завалів, і навіть не знищений, а навпаки, прочищений на порівняно недавніх вирубках. Стежка траверзує відроги на висоті близько 1300 м. Надзвичайно красивий цей райшток ближче до витоків Мшани – проходить схилами вистеленими моховою ковдрою.   Останній відріг, видно сідло, до якого по прямій півкілометра, я вже було розмріявся про те як вискочу на сідло, а тут завал сухостою. Подолав завал, так стежка сховалася в молодих смерічках, а потім взагалі загубилася на зрубі – наші ж рубали, яке їм діло до якихось там сторічних райштоків. Лізу на сідло "в лоб", через росистий молодняк, парюсь в мембранах, гризе мошка... От і на верху, документую на фото пройдені схили, обов’язково ще прийду на райшток.   Дев’ята вечора, кілька фото заходу сонця і вниз, через зруб до стоянки, насувається гроза, до мотоцикла приходжу затемна. Напомацки зібрався і дощем, під феєрверки блискавок та акомпанемент грому, мокрезний погнався вибоїнами додому. День удався. Карта WIG хребта Аршиця, з нанесеними озерами.                                               Епілог.   Гори мої, гори...   Низами лютують лісозаготівельники - чи то від невігластва і убогості, чи то від жадоби, хребтами експресом проносяться зграйки туристів, а спокійні і величаві гори живуть своїм життям, огортаючи долонями зворів смарагди озер, які діляться своєю благодаттю з кожним мандрівником, що прийшов до них з миром.   Дивлячись на долю Убитого, вважаю за потрібне розповісти спільноті про віднайдені озера, можливо ця інформація врятує їх від неминучого знищення. За кілька останніх років, темпи вирубок шалено зросли, вирубки "лізуть" догори, поверх 1200 метрів, рубають методом "хапнув і щез", ніякої культури ведення робіт. Якщо не захистити ці озера, то за кілька років керони скажуть – А нема... і не було.   Можливо інформація про озера дійде до можновладних кабінетів і на Аршиці гідрологічною пам’яткою вважатимуть не тільки озеро Росохан, а і ці озера. Та й Убите можна спробувати врятувати, перекопавши дорогу і відновивши водотік.   Сподіваюсь, що і різні товариства та фундації віднесуться з розумінням до цих відомостей, щоб не значити вже завтра фарбами смереки, дорогою до озер. При теперішньому розвитку засобів навігації, всі зацікавлені зможуть відвідати озера. В розповіді не вирішував завдання проточкувати маршрут, а хотів показати мету, до якої слід прагнути.   На цьому мандри не припиняються, ще багато попереду – чудові райштоки, праліси, в яких, повірте, відчуваєш єднання з природою. А чого варта така фраза з книги "Скарби Карпатського краю", Миколи і Василя Чоповських: – "набіг... в 1676 р. не обминув і Липовиці. Село було зруйноване, збереглися декілька сімей, які жили в ПЕЧЕРАХ (виділено ВВ) гори Аршиці".   Кожен ходить в гори в свій спосіб – хтось полюбляє "матрас", хтось пробігає від точки до точки, за принципом "я тут був", а мені подобається блукати забутими стежками, робити свої маленькі відкриття.     Гори мої, гори, любов моя, життя,     Зостанусь з вами, гори, назавжди я...          Віктор Верховинець         м. Долина, 2009 р. Більше фото в альбомі Озера Аршиці та фото хребта Аршиця Відео про перший підхід до озер - Озера Аршиці   Це оповідання опубліковано також на сайті Турклуб КПІ Глобус Обновлен 24 мар 2012. Создан 31 мая 2009 Архів коментарів з сайту victour.io.ua   Комментарии        Всего 24, последний 1 мес назад Sirko 18 мая 2011 ответить Надзвичайно цікава та красива розповідь. Дякую Вам! Теж закоханий в гори, особливо в гори чисті і недоторкані. Gulya 13 июн 2011 ответить Спасибі =))) californianworms 19 ноя 2011 ответить Замечательные фотографии , я думал только в Крыму такая красота возможна, нужно к Вам в гости ехать . zippo-1 27 апр 2012 ответить Ніколи не бував у ціх місцях, а бачу що треба!     victour 27 апр 2012 ответить Навіть побувавши в цих місцях, тягне до них знову і знову... Маршрут Аршицею один з небагатьох, де Мандрівницво відділяється від маркопрохідництва... victour 21 июн 2012 ответить Деколи виникає питання розташування більших озер на Аршиці - в принципі озера неважко знайти співставивши представлену карту і картинку Гугл Планета Земля, або Яндекс карти. Подаю координати озер в Яндекс картах, як більш новіших. - Аршиця http://maps.yandex.ua/-/CRVZQKY6 - Росохан http://maps.yandex.ua/-/CRVZQXln - Лужки (Лужак) http://maps.yandex.ua/-/CRVZUT77 le_synja 10 янв 2013 ответить Дуже інтересна розповідь і пригодилась нам у роботі.А не могли б ви написати звідки брали назву озер.і де можна взяти старі 25000 на цей участок.     victour 10 янв 2013 ответить Також цікаво було б почитати про вашу роботу, можете написати на електронку - адреса на головній сторінці. По назвах - все є в тексті. 25-тки є в в профільних проектних інститутах. HiJack26 04 фев 2013 ответить Дуже гарна і корисна стаття,навіть заздрю вам що ви живете біля такої краси (я з житомирщини). Напевно на краще, те що не має маркування, і ці місця не втратять їх первісної природи. Ще дякую за якісні фото і мапу, уточнив координати через супутник і вбив в GPS. Влітку хочу неквапно пройти Аришицею, а саме озерами. Спочатку була думка пройти хребтом, але по багатьох відгуках зрозумів, що краще йти траверсом (фарватером).     victour 04 фев 2013 ответить Радий, що Вам пригодилася розповідь. Йти на озера краще в першій половині літа, коли вони ще не обміліли, бо останні роки дуже посушливі... Можна скомбінувати похід озерами і хребтом..., наприклад: Осмолода - Лужки - хребет (Середня - Нивка) - Росохан - оз. Аршиця - фарватером на Горган Ілемський - Мислівка. Або в зворотньому напрямку... Vorobus 13 июн 2013 ответить Дуже цікаві місця і ми з колегами там теж бували, правда мало що знайшли, але все ж плануємо ще раз поїхати. Ось мої дописи кому цікаво: http://vorobus.com/2012/09/ozero-rosohan.html http://vorobus.com/2012/09/yak-vorobus-i-komp aniya-zablukaly-na-hrebti-arshytsya.html Vorobus 13 июн 2013 ответить В мене запитання до пана Віктора, як ви думаєте наскільки зараз реально знайти ці озера і як ви думаєте чи не оміліли вони, і як на рахунок залишків літака? Все-таки, час минає все могло зарости     victour 13 июн 2013 ответить Озера добре видно в Гугл - Планета Земля... Вони нанесені на нові карти, до речі - назва озера Аршиця тепер є на картах, прижилася, що приємно...))). Маючи поняття в картах та ще й навігатор - знайти озера не проблема. Зима була сніжна, дощів зараз хватає - в озерах мусить бути достатній рівень води. Саме місце катастрофи літака на Аршиці не заросло.     Vorobus 13 июн 2013 ответить ми були тоді на Росохані, піднялися до гори й так заблукали що пройти просто було важко, потім якось спустилися вниз і пам'ятаю було дуже багато вирубаних лісів, і текла річка яка вела аж до будинку чи то лісника чи що. Цікаво взнати у вас як у фахівця, ми були десь близько озер чи просто пішли в іншу сторону від них? Vorobus 13 июн 2013 ответить до речі, грибів ми тоді назбирали багацько, таке враження що там люди рідко коли бувають. Коли ви востаннє бували на цих озерах?) victour 13 июн 2013 ответить Якщо мова йде про озеро Аршицю, то від Росохана дійсно потрібно піднятися догори, до райштока і йти ним... Якщо річка вела до будинку, то, скоріш за все ви зійщли вниз, у Мшану, в сторону Осмолоди, в протилежний бік від озера... Якраз зараз дивлюся картинку в Google Earth, рекомендую глянути на ситуацію в цій програмі... На озерах, в Осмолодській стороні, був позаминулого року, зі сторони Правича - минулого...     Vorobus 13 июн 2013 ответить Що пригадую від Росохана була погана дорога, йшли по хребту, були каміння великі з них був обрив, піднялися на висоту, gps показував що озеро вже майже є, але коли доходили до позначки віддалявся, нас заставала ніч, а ознак озера не було й не було. І справді річка вивела нас до Осмолоди, бо по дорозі зустрічали грибників. А від Росохана до решти озер як дійти? І де приблизно літак? Плануємо цього року ще раз піти в ці місця, до речі дякую за цікаві звіти, круто!!! Vorobus 13 июн 2013 ответить програму скачав, але проблема ніколи її не юзав, я так зрозумів аршиця треба знаходити по інгліш? victour 13 июн 2013 ответить Обрив, це можливо ця гряда http://io.ua/18046454, тобто ви проминули райшток і піднялися зависоко... gps звичайно не панацея, до нього потрібно добрі карти, наперед завантажити запланований маршрут і софт...) Ситуацію по озерах дивіться по карті в статті і в GE... Про літак тут http://victour.io.ua/s88806/v_jerepi_arshici , сам літак приблизно тут http://io.ua/18047306 Vorobus 13 июн 2013 ответить по ідеї гряда, щось дуже схожі фото із вашими, я там вам ще на пошту вислав кілька штук для порівняння Vorobus 13 июн 2013 ответить http://clip2net.com/s/5e2fFS Тарас Коломия 27 сен 2013 ответить читав дивився - ПОТУЖНЯК !!! хочеться ці місця пройти. HiJack26 15 дек 2013 ответить Глибина озера Росохан оманлива, ми були наприкінці червня, міряли мотузкою (прив'язали камінь до кінця і зробили поплавок з дерева). Почали міряти з 1.5 метра... глибше, 2, 3. Тільки коли перемістили поплавок на позначку 3.5 метра, поплавок не потонув. Мені здається, якщо поміряти глибину коли воно повне то там може бути метрів 5. Оксана 10 авг 2020 ответить Дякую за таку чудову статтю!