Грибне полювання - це захоплення, це відпочинок, це шалені навантаження, це азарт, це спосіб життя!!!
Коли в горах кажуть гриби то мають на увазі білі, правдиві гриби. Все решта то вже, залежно від виду, червоняки – підосичники, лисички, корбани і т.д., а все, що неїстівне то вже пислюки.
Захоплення грибами почалося з звичайних мандрів горами. На початку грибної „кар’єри” меркантильні питання цікавили менше за все, хоча і тепер вони не стоять на першому місці. Завжди кажу: „Як нема грибів - значить будуть” - вірний признак і мандрую горами, В таких мандрах знаходив все нові і нові грибовиська (конкретні місця компактного росту грибів), збирав до 40 штук, а як приносив 60-70 то вже була „купа грибів”. Місцеві жителі за радянських часів відносились до грибів як до забави міських, назбирають собі трохи, тай буде. Збираєш узліссям гриби попри людські поля, а селяни роблять сіно, пораються в городі.
Тепер, коли збір грибів дає місцевим якийсь заробіток, люди спершу спішать в ліс по гриби, а потім вже до роботи. Та і я за роки добре вивчив кілька грибних площ - Бескид (місцевість між верхів’ям Свічі і г.Вишківський Горган), звори (урочища) між хребтом Розтока та г. Кругла - сотні грибовиськ на кожній площі, які на віть не обійдеш за один день. Зараз, збираючи гриби, не тиняюсь лісом, а швидко переходжу від грибовиська до грибовиська, перевіряючи їх. Нормальним уловом вважається вже не менше 100 грибів, останнім часом ми з сином приносили по 300-400 , а бувало кілька разів і 700-850 грибів.
Гриби можна збирати по різному – задоволення не залежить напряму від кількості зібраних грибів. Звичайно кожен раз хочеться назбирати побільше, але... Спробую перелічити по порядку деякі фактори:
- Перший по значенню - відсутність людей;
- Все таки треба щоб були гриби.
- Близький до першого – відсутність порубанців, так я називаю порізані гриби;
- Погода;
- Компанія – може і не останній по значенню.
Коли твій компаньйон лазить за тобою як хвіст, зірве за два метри від тебе гриб і каже – „я теж знайшов”, це вже не відпочинок. Не кращий варіант коли він пропаде і приходиться кричати-свистати за ним на цілий ліс годину, переживаєш за нього і тоді клянешся собі ходи по гриби тільки самому, та через деякий час все повторюється. Це все не стосується своєї сім’ї, коли збір іде в „одну корзину”, там кожен знає свою роль.
Нічого доброго нема коли кругом тебе з десяток грибників – це вже гонки, носишся від грибовиська до грибовиська як собака. Постійно нервують порубанці, а деякі „специ” не тільки понарізають коріння, а ще й пороздирають грибницю як дики. Отак починаєш за одне і мимоволі переходиш на інше – про типи грибників:
- гість - прийшов на хвості у когось перший раз на це місце, знайде кілька грибів, накремсає так ніби зрізав сто штук і почвалає далі, збиваючи мухомори і здіймаючи крики на весь ліс – „Вася, де ти....”, додому йде з висячим як кишка рюкзаком і букетом звіробою в руці;
- близький до нього приїжджий грибар-любитель, який знає ці місця, але не настільки щоб запам’ятати грибовиська, він залишає за собою очистки, щоб на другий раз орієнтуватись де ріс гриб, або йому просто байдуже. Також він залишає за собою клапоть районної газети, очистки від огірка, шкарлупу яєць і порожню чвертку. Найбільший гриб з купою хробаків виставляє у заднє вікно автомобіля;
- натураліст – його цікавить сам процес і природа, не смітить, не ламає нічого, врівноважена спокійна людина. За всю мою „історію” був один такий Євген з Києва. Хотів він глянути на гриби в Карпатах, а то було міжсезоння:
кажу йому – Грибів нема,
він - Ну хоч один, два побачимо,
- Побачимо.
Пройшлися ми з ним, в лісі ні душі, знайшли по 30 грибів і він залишився дуже задоволений. - місцевий грибар – гриби не зрізає, а зриває і не чистить, а як і чистить то десь збоку перекурюючи на пеньочку. По лісі він не бродить, а ходить суто по грибовиськах, тягне гриби в господарських сумках, або ще совєтскому броцаку;
- заговлювачі - випадкові люди які ходять невеликими бригадами, часом живуть тижнями в бараках. Чешуть ліс методом облави не знаючи грибовиськ, гриби зривають не чистячи (бо приймають з корінням);
- мисливець за грибами - грибник одиночка, який має свої грибовиська і ревниво їх оберігає. Тут варто говорити від свого імені бо я відношу себе до цього типу.
Після мене не видно чи були тут гриби чи ні – пусто. Закопаю не тільки ті корінці, що сам наріжу, але і чужі, якщо хтось залишив на „моєму” грибовиську. Або якщо знайду корінці на досить сильному, окремому грибовиську, яке я не знав, – також закопаю, а грибовисько віднесу у свій актив.
Деколи доводиться витрачати досить часу по „зачистці” грибовиськ – прибиранні корінців та старих грибів. Ямки після зірваних грибів також присипаю – з метою маскування, ну і це запобігає пошкодженню грибниці.
Хоча порубанці настрою не піднімають , якщо це не твої „рідні” місця то вони дозволяють відкрити нові грибовиська. „Зачепишся” за один порізаний корінець, шукаєш, а там і купка цілих грибів.
Питання зрізати чи зривати гриб вирішив для себе давно на користь другого. Ми ж не відрізаємо кусок огірка чи кабачка на грядці, так само і гриб, який є плодом, потрібно відривати від грибниці, а ямку що утворилася акуратно прикрити. Чистити гриб від коріння потрібно відразу, бо навіть якщо трохи пронесеш нечищені гриби в сумці вони сильно вимастять один одного. Корінці, як вже згадував, прикопую далі від грибовиська (щоб не пошкодити грибницю), або якщо поспішаю то складаю все коріння в кишеню і викидаю пізніше в високу траву.
Починаю сезон переважно з Бескидів. Бескиди вважаються грибною Меккою Долинщини, відповідно в сезон там великий наплив людей, приїжджають не тільки з Долини, а із Львова, Калуша.
Гриби ростуть на одних і тих самих грибовиськах, з точністю до метра, десяток років. Є суто літні , осінні, і так би мовити „всесезонні” грибовиська. Обов’язково десь за два тижні до масового росту грибів по ранніх грибовиськах виростає 1-2 гриби, в моїй класифікації – „ маяки ” . По-перше вони ростуть досить швидко, по-друге народ ще не рушив за грибами і гриби виростають красиві, досить значних розмірів. Дуже велике задоволення не поспішаючи пройтись по свіжому, ще не стоптаному і не засміченому лісі, набрати кошик справжніх лісових красенів – це в мене називається зібрати „сметанку”. Та є один нюанс – щоб зібрати „сметанку”, треба її впильнувати, тобто зробити кілька холостих виїздів, відслідковуючи ріст грибів.
В розпал сезону ліс наводнюється сотнями людей – крики, сміття, чищене коріння, хоча і назбирую досить грибів, це вже не відпочинок. Тоді перебираюся під Круглу, яку також не забуваю перевіряти на „сметанку”. Грибні місця під Круглою це не шоу на стадіоні, а камерна музика. Від місця стоянки туди потрібно йти 1,5-2 години. Народу там значно менше. Недосвідченому туди попасти непросто, а ще важче знайти дорогу назад тому, що потрібно долати вододіл притоків різних річок – Свічі і Мізуньки, переходячи пологе сідло вкрите лісом, де важко орієнтуватися. Я сам попав туди перший раз заблукавши, не помітив як перевалив через сідло. Побачив, що попав не туди коли вже вийшов до вузькоколійки якої, по моїх уявленнях, не повинно було бути. Набрав грибів і після кількох невдалих спроб вийти назад вже збирався ночувати (залишив кусок хліба на вечерю), та спробував ще раз. Відкинув всі „логічні” розрахунки і пішов просто в інший бік ніж попередні рази. Як випадково зайшов, так випадково і вийшов, на той час я карти цієї місцевості ще не мав. На другий раз взяв з собою компас і записав азимути поворотів ідучи в грибне урочище. Виходив звіряючись з своєю „картою” і компасом, і таки вийшов хоча чуття підказувало йти в інший бік.
Звори під Круглою стрімкі і місць „загального користування” небагато, але є там така річ як „ закриті точки ” і „ПКС”. „Закриті точки” це верхні грибовиська які розташовані на висоті і до 1000м. за смугою абсолютно негрибного лісу – йти туди треба 20-30 хвилин від загальних місць вгору. Це і старий розріджений смерековий ліс типу парку і сховані клапті молодняку. Буває як не відвідаєш вчасно „закриті точки” так гриби там і погниють. Характерною особливістю верхніх грибовиськ є наявність джерел з яких починаються потічки. Якраз до 100м вище цих джерел (близько ґрунтові води) і ростуть гриби.
ПКС – південний крутий схил(моя класифікація), дуже стрімкий схил повернений до сонця, вкритий середніми та старшими смереками, де місцями виходять на поверхню розсипи щебеня та каміння. Навіть в жарку погоду каміння там вологе – підтягує воду, тому і є гриби. З точки зору пересічного грибника там робити нічого, а насправді на таких схилах попадають грибовиська з справжніми красенями – гриби там особливі, ростуть щільними купами до 40 штук, округлі, тугі і переважно здорові. Витягуєш такий гриб, а він відривається з прилиплими камінцями.
На рахунок куп грибів . Можна назбирати і сотні грибів по два-три, але особливе враження справляють великі сім’ї. Часто беру з собою компактний фотоапарат але, як в того рибалки – найбільша риба зривається, - коли були найкрасивіші сім’ї грибів фотоапарат не взяв через сильний дощ. Бувало на площі 3 на 3 метри знаходив впритул один до одного 20-30 дорослих грибів, про малі вже і не кажу, на площі такій як хата – біля 80 грибів. Часто як фотографуєш то всі і важко захопити в кадр, є фотографія де білі гриби ростуть як опеньки купою, 13 штук вагою1 кг.
Дещо про ріст грибів. В основному грибний сезон в горах починається з „маяків”, в цей час також сім’ями появляються лисички. Через два тижні, в кінці липня, починається основний літній сезон в якому є 2-3 дні інтенсивного росту – „ апогей ”, коли гриби „ростуть як гриби”, за одну ніч. Після цього настає спад і потім затишшя – „перекур”, який може тривати від 2-х тижнів до місяця. В цей час інтенсивно ростуть корбани , багато корбанів – мало білих. Якщо все добре то так само повторюється осінній сезон, але бувають сезони і без „перекурів”, або взагалі тільки осінній сезон, без літнього. Завершується грибний сезон або через заморозки, при температурі нижче двох градусів морозу гриб „зварюється”, або через осінні суховії, коли тижнями стоїть жарка вітряна погода.
Частенько полюбляють рости гриби вздовж старих доріг, стежок. Якщо по місцях „загального користування” їх визбирують то по верхах можна їх збирати прямо по старих дорогах.
Після перших снігів та морозів, коли по низах вже було пусто, знаходив в верхах купи грибів притрушених снігом та твердих як камінь, та мороз їм ще не зашкодив, не поварив.
В основному ходжу на гриби сам або з сином Василем, та в „апогей” вирушаємо всією сім’єю. Тому, що постає проблема не знайти гриби, а винести їх з лісу. Збираємо гриби всі разом і коли кошики більш-менш повні і тягати їх важко залишаємо когось одного на „базі” і дозбируємо гриби. Для цього зробили в зворі під Круглою стайку(навіс) в затишному місці. В одному з таких походів принесли разом 60 кг. грибів. Сам максимально виносив з лісу на відстань 2-х годин ходу – 30кг. грибів (винести можна і більше, але ще треба ходити з тим мішком по лісі). Коли хтось з любителів каже, що приніс 30-50 кг. грибів то відчуття їх дуже суб’єктивні. В великий „совєтский” рюкзак-колобок іде щонайбільше 15 кг., решту треба вішати зверху, або в бесаги. Тягар об’ємний і здається, що дійсно несеш пів центнера.
Оскільки рідко так буває, що крім тебе в лісі нікого немає то діє принцип „хто рано встав той і штани вбрав”. Виїжджаю з дому ще затемна, дорога 40км., приїжджаю на місце стоянки – також ще темно, йду 1-1,5 години щоб бути на грибній площі якраз коли розвиднюється. В перші гриби мало не тикаюсь носом - присвічую ліхтариком, добре що знаю де мають рости. Якось раненько вже добряче почистивши площу зустрічаю побратима-конкурента, який тільки-но надійшов. Треба було чути розпач в його запитанні – А ти звідки тут взявся? Взагалі маю кількох знайомих з якими познайомився в лісі, такі ж фанати як і я, та стосунки в нас доброзичливі, особливої конкуренції нема – кожен має свої площі.
Розписуючи свої грибні справи хочу підкреслити, що гриби збирати - не бульбу копати. Певна досконалість народжується з любові до справи. До грибів, лісу, як і взагалі до природи треба відноситися шанобливо. Раз ти вже прийшов до лісу то акуратно візьми тільки те, що тобі потрібно, не зачіпай мухоморів, пислюків, не сміти. Часто буваючи під Круглою прикопую пляшки після грибників-пияків. Пройди по лісі так наче тебе там і не було. Це стосується і залишених обрізків від грибів, прикопай, заховай їх. Чи приємно тобі ходити по чиїхось очистках, коли в лісі як по войні?
Екіпіровка грибника. Ходимо по гриби з великими кошиками в рюкзаках, бо за цілий день з тої купи грибів, що знайдеш, буде пляцок. Також якщо витягнути кошик з рюкзака буде резервна ємність. Останні роки користуюсь рюкзаком зробленим по подобі туристичного – з розвантажувальним ременем. Беремо з собою по 3-4 міцні пакети – по мірі наповнення ховаю їх в лісі, бо важко шукати гриби груженому, а як іду назад пересипаю в кошик і якщо вже не влазить вішаю бесагами через плечі. Ніж беру невеликий, односкладний, який ношу в кишені – і з точки зору безпеки і прикмета є така(сам собі придумав) „гриб боїться ножа і ховається”. Ніж в чохлі на ремені незручний і дико виглядають „грибарі” з тесаком в руках.
Для зв’язку, щоб не здіймати ґвавт (уявляєте скільки може бути „Вась” в лісі) користуємось звичайними свистками – комбінації чотирьох умовних сигналів вистачає для координації дій.
Щоб не обдирати чоло по чагарниках потрібен картуз, обов’язково з малим козирком, щоб не зачіпав гілля, можна воєнний, натівський бо наш придумали генерали в кабінетах, щоб загорати на пляжі. Як похолоднішає, в дощі зручний фетровий капелюх-крисаня., не промокає ніколи і теплий.
В ранкові літні роси і коли можливий короткочасний дощ беремо легенькі нейлонові плащі, що складаються сумочкою. На сильні дощі, коли дощем заходиш в ліс, колись користувався плащем хімзахисту, вони зручніші ніж костюм Л-1, тепер вже роздобув куртки з гортексом. Так як біля грибів частенько лазиш на колінах і щоб менше мочити ноги в росах і в дощ, на штанах спереду нашитий( а-ля ковбой ) непромокаючий матеріал, який перекриває верх чобіт. Чоботи, парять - не парять, тільки гумові, якщо не подреш то протектора вистачає на 1,5 сезона.
Як це все одягнеш виглядає досить незвично зате зручно. Сам я виріс в Долині та як був одного разу в такому „бойовому” спорядженні в Бескиді якісь грибарі питають мене – Вуйку, а чи є гриби?
Гриби є, і бажаю всім тішитися цим даром природи, можливістю розчинитися в ній. Ідіть на верхи і не забувайте відірвати погляд від долу, щоб помилуватися величчю Карпат.
Віктор Верховинець
м. Долина, 1987 рік.
| Обновлен 27 ноя 2019. Создан 31 мар 2010 | |||||||||
| Комментарии | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Всего 39, последний 4 года назад | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Немає коментарів:
Дописати коментар